Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2014 року Справа № 910/19482/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддяХодаківська І.П.,суддіКостенко Т.Ф., Яценко О.В.розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Індіго"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 07.05.2014 рокуу справі№ 910/19482/13господарського судуміста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Сушия"до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Індіго"про стягнення 42 834, 45 грн.

В засіданні взяли участь представники:

- позивача:Антонова Г.І. дов. б/н від 31.12.2013 року,- відповідача:Луценко В.О. дов. № 72 від 01.07.2014 року

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сушия" (далі за текстом - ТОВ "Сушия") звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Індіго" (далі за текстом - ТДВ "СК "Індіго") про стягнення 42 834, 45 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.11.2013 року у справі № 910/19482/13 позовні вимоги задоволено: стягнуто з ТДВ "СК "Індіго" на користь ТОВ "Сушия" 33 564, 73 грн. страхового відшкодування, 8 770, 44 грн. пені, 499, 33 грн. - 3 % річних.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, ТДВ "СК "Індіго" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду міста Києва від 14.11.2013 року та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.05.2014 року у справі № 910/19482/13 апеляційну скаргу ТДВ "СК "Індіго" задоволено частково, рішення господарського суду міста Києва від 14.11.2013 року у справі № 910/19482/13 скасовано в частині стягнення 6 353, 80 грн. пені та прийнято нове. Позов ТОВ "Сушия" задоволено частково: стягнуто з ТДВ "СК "Індіго" на користь ТОВ "Сушия" 33 564, 73 грн. страхової виплати, 499, 33 грн. 3 % річних, 2 416, 64 грн. пені. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, ТДВ "СК "Індіго" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 14.11.2013 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.05.2014 року у справі № 910/19482/13 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, аргументуючи порушення норм права, зокрема, ст. 20 Закону України "Про страхування", ст. ст. 6, 625, 627 Цивільного кодексу України.

Розпорядженням секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 29.07.2014 року № 03-05/1170 для розгляду касаційної скарги у справі № 910/19482/13 у зв'язку із завантаженістю судді Фролової Г.М. сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Ходаківська І.П., судді Костенко Т.Ф., Яценко О.В. (доповідач).

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 21.05.2012 року ТОВ "Сушия" (страхувальник) та ТДВ "СК "Індіго" (страховик) уклали договір страхування № 206-01183-12, за умовами якого застраховані майнові інтереси страхувальника, що не суперечать законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням та/або розпорядженням автомобілем FORD KA, д. н. з. НОМЕР_1.

Місцевим та апеляційним господарськими судами досліджено, що 25.05.2012, 22.08.2012, 06.11.2012 та 21.02.2013 року позивач заплатив страхові платежі в сумі 20 332, 80 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 292982, № 301735, № 309500 та № 320882.

Положеннями п. п. 6.1. - 6.6. вказаного вище Договору сторони погодили, що страховими випадками є, зокрема, ДТП - дорожньо-транспортні пригоди.

Пунктом 16.1. Договору сторони передбачили, що страховим випадком визначається подія, передбачена п. п. 6.1. - 6.6. Договору, що трапилась із застрахованим транспортним засобом в період дії договору страхування, внаслідок якої заподіяна шкода застрахованому транспортному засобу страхувальника і з настанням якої виникає обов'язок страховика виплатити страхове відшкодування страхувальнику (вигодонабувачу) на умовах договору.

Згідно п. 20.1. Договору при настанні страхового випадку страхувальник/ водій зобов'язані: негайно, але не пізніше однієї години з моменту, коли йому стало відомо про настання випадку, що має ознаки страхового, повідомити і викликати на місце події представників компетентних органів (відповідно до характеру події), дочекатися і отримати від них документи, які підтверджують факт настання, час і обставини події. До приїзду зазначених представників не змінювати картину події, за винятком дій по порятунку людей тварин, майна чи запобіганню надзвичайним ситуаціям. Вразі неприбуття цих представників на місце події звернутись до територіального відділення органу, в який сповіщалося про подію для отримання довідки, що підтверджує факт і час звернення.

Положеннями п. 21.1.3. Договору сторони узгодили, що для визнання події страховим випадком страхувальник має надати документи встановленої форми про обставини настання страхового випадку, зокрема, при ДТП мають бути надані довідки органів ДАІ встановленої форми (крім випадків пошкодження освітлювальних приладів та/або скляних деталей кузова та/або скляних частин дзеркал внаслідок випадкового влучення предметів під час руху), що містять інформацію про обставини ДТП та пошкодження ТЗ (первинна довідка ДАІ та довідка форми Ф-2); акт огляду пошкодженого ТЗ, складеного страховиком (його представником).

Господарськими судами попередніх інстанцій досліджено, що гідно довідки від 22.01.2013 року № 9146080 про дорожньо-транспортну пригоду відділу ДАІ Солом'янського РУ ГУ МВС в м. Києві, 22.01.2013 року о 01 год. 30 хв. (вночі) внаслідок порушення ОСОБА_6 п. 12.1. ПДР - перевищення безпечної швидкості, сталася дорожньо-транспортна пригода за участю легкового автомобіля FORD KA, д.н.з. НОМЕР_1 (власник ТОВ "Сушия", водій ОСОБА_6), за наслідками якої автомобіль FORD KA отримав механічні пошкодження. Відомостей щодо неналежного технічного стану автомобіля не зазначено.

Так, за фактом правопорушень, які призвели до ДТП складено адміністративний протокол від 22.01.2013 року АГ2371824 за ст. 124 КУпАП України. А матеріали ДТП направлено до Солом'янського районного суду міста Києва.

Судами досліджено, що інспектором відділу ДАІ Солом'янського РУ ГУ МВС в м. Києві, також, складено довідку про характер пошкоджень, виявлених під час зовнішнього огляду та місце їх розташування, а також в результаті вилучення посвідчення водія від 04.01.2012 року ВАЕ5156 ОСОБА_6 видано тимчасовий дозвіл від 22.01.2013 року серії АА № 981061 на право керування транспортними засобами категорії В.

11.02.2013 року Солом'янським районним судом м. Києва прийнято постанову у справі № 3-1091/13, якою визнано ОСОБА_6 винним у скоєні правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП України - перевищення безпечної швидкості.

Місцевим та апеляційним господарськими судами досліджено, що 22.01.2013 року позивач звернувся до відповідача із заявою № 16747/12 про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування.

Так, судами досліджувалось, що згідно пояснень позивача 22.01.2013 року автомобіль FORD KA, д. н. з. НОМЕР_1, був доставлений на станцію технічного обслуговування товариства з обмеженою відповідальності "Автогарант АВ" для проведення ремонтно-відновлювальних робіт. З довідки СТО ТОВ "Автогарант АВ" від 03.04.2014 року № 25 вбачається, що автомобіль FORD KA, д.н.з. НОМЕР_1 з 22.01.2013 по 27.06.2013 року перебував на станції технічного обслуговування у боксі автосервісу за адресою: Київська обл., м. Бровари, вул. Металургів, 51, у зв'язку з необхідністю визначення обсягу та в подальшому проведення ремонтно-відновлюваних робіт.

Вартість ремонтно-відновлювальних робіт згідно рахунка від 22.05.2013 № КС 000000453 та акта виконаних робіт № КН000000500 (місце складання місто Бровари; розпочатий 13.02.2013, закінчений 27.06.2013) складає 33 564, 73 грн. Вартість ремонту позивачем не оплачено.

Пунктом 18.1.2. Договору сторони погодили, що страховик зобов'язаний протягом 2 робочих днів після отримання письмового повідомлення про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасної виплати страхового відшкодування.

Господарськими судами встановлено, що за результатами розгляду заяви позивача, відповідач лише 23.05.2013 року надіслав лист № 61/2-2305/3/7, в якому останній, посилаючись на п. 23.1.6. Договору, повідомив позивача про відсутність підстав для виплати страхового відшкодування, оскільки подія, яка трапилась за участю застрахованого транспортного засобу не належить до категорії страхового випадку, так як у позивача були допущені умови технічної експлуатації, а саме їзда на літніх шинах в період з 15 листопада по 15 березня включно.

Як вбачається з матеріалів справи та досліджувалось судами, вартість відновлюваного ремонту автомобіля становить 36 296, 82 грн., що підтверджується звітом від 15.02.2013 року № 163 про оцінку майна.

Крім того, судами встановлено, що згідно дефектної відомості спеціаліста ОСОБА_7 від 15.02.2013 року, яким було виконано зовнішній огляд транспортного засобу (в присутності представника ТОВ "Автогарант АВ") вбачається, що на автомобілі встановлені неналежні шини для зимової пори року, а саме: передня ліва шина - докатка, марки Bridgstone Cond Ecocontact 3 165/65 R14 (літо), задня права - Fulda Ecocontrol hp 85/55 R15 (зима зношена), переднє праве та заднє ліве - Fulda Ecocontrol hp 85/55 R15 (зима).

Судами досліджено, що згідно заявки № 16747 на проведення автотоварознавчого дослідження, відповідач звернувся до експерта 05.03.2013 року (вих. № 16/2-050313/1). Так, на думку представника відповідача, таке неузгодження в датах є технічною опискою, однак доказів такому твердженню судам попередніх інстанцій не надано. У заявці також зазначено, що експертиза проводилась за наданими актом та фото, проте, пояснень щодо такого запису представником відповідача також не надано.

Так, судами встановлено, що дефектна відомість спеціаліста і стала причиною відмови позивачу у виплаті страхового відшкодування.

За приписами ст. 979 Цивільного кодексу України визначено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно ст. 990 Цивільного кодексу України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Судами попередніх інстанцій досліджено, що у листі СТО ТОВ "Автогарант АВ" від 07.08.2013 року № 0708/1, наданого у відповідь на запит позивача від 07.08.2013 року № 07/08/13, вказано, що після вивантаження автомобіля Ford КА, д.н.з. НОМЕР_1, з евакуатора три колеса були спущені. У довідці СТО ТОВ "Автогарант АВ" від 03.04.2014 року № 25 зазначено, що 30.01.2013 року через необхідність переміщення транспортного засобу на самій станції технічного обслуговування, співробітниками СТО було замінено шини, які були взяті з локального шиномонтажу, а саме: на передню ось було встановлено колесо Bridgstone, на задню ось - шини Fulda; знято з передньої та задньої осей шини Fulda.

Отже, суди встановили, що оскільки 30.01.2013 року шини були змінені на СТО, то 15.02.2013 року при зовнішньому огляді автомобіля експертом було зафіксовано шини, які не були на автомобілі під час настання ДТП. Відомостей, які шини були під час настання ДТП у матеріалах справи немає, а експертом не зазначено.

За таких обставин, суди дійшли до обґрунтованого висновку про те, що застосування відповідачем при відмові п. 19.1.3. Договору, який передбачає, що випадок не може бути визнано страховим при порушенні водієм правил технічної експлуатації автомобіля, зокрема, їзда на літніх шинах в період з 15 листопада по 15 березня включно, є неправомірним з підстав відсутності належних доказів на підтвердження пересування позивача у зимовий період на автомобілі з шинами, що не відповідають "Правилам дорожнього руху".

Відповідно до п. п. 22.1., 22.2. Договору страховик здійснює виплату страхового відшкодування на підставі заяви на виплату страхового відшкодування страхувальника (вигодонабувача, позивача) і страхового акту, який складається страховиком. У разі настання страхового випадку за будь-яким ризиком (п. п. 6.1., 6.3. - 6.6. договору), крім "викрадення", після одержання всіх необхідних документів, що підтверджують настання страхового випадку та розмір збитків, а також документів, отриманих страховиком в процесі розслідування, страховик протягом 10 робочих днів складає та затверджує страховий акт у випадку прийняття рішення про виплату страхового відшкодування або відмову у виплаті страхового відшкодування. Виплата страхового відшкодування здійснюється протягом 5 робочих днів після затвердження страхового акту.

У разі прийняття рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування страховик протягом 10 робочих днів з дня прийняття такого рішення повідомляє про це страхувальника (позивача) в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач на підставі дефектної відомості від 15.02.2013 року та звіту від 15.02.2013 року № 163 про оцінку майна, зроблених на підставі заявки від 05.03.2013 року № 16747 на проведення автотоварознавчого дослідження, 23.05.2013 року повідомив позивача про відмову у здійснені страхової виплати, чим порушив п. 22.2. Договору, в той же час, як вірно вказано судами попередніх інстанцій ґрунтовних пояснень стосовно порушення строків для відмови у здійсненні страхової виплати представником відповідача не надано.

Закон України "Про страхування" регулює відносини у сфері страхування і спрямований на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та фізичних осіб.

Страхування, згідно ст. 1 Закону України "Про страхування", - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Згідно ч. 2 ст. 8 Закону України "Про страхування" страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що рішення про відмову у здійсненні страхової виплати приймається страховиком у строк, не більший за передбачений договором і правилами страхування, та повідомляється страхувальнику в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови. Така відмова може бути оскаржена в судовому порядку.

Вирішуючи спори щодо відмови страховика у здійсненні страхової виплати за договорами страхування, суди керуються як ст. 991 Цивільного кодексу України, так і ст. 26 Закону України "Про страхування", в яких перелічені підстави для відмови майже ідентичні. При цьому відповідно до ст. 991 Цивільного кодексу України страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі:

навмисних дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, якщо вони були спрямовані на настання страхового випадку, крім дій, пов'язаних із виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, вчинених у стані необхідної оборони (без перевищення її меж), або щодо захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації;

вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;

подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування або про факт настання страхового випадку;

одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала;

несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків;

наявності інших підстав, встановлених законом.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем не доведено існування інших підстав, встановлених законом, які б надали йому можливість відмовити у здійсненні страхової виплати і звільняли б його від такого обов'язку.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи відсутність доказів порушення позивачем умов закону та/або договору щодо технічної експлуатації автомобіля, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача 33 564, 73 грн. страхової виплати.

Крім того, як встановлено судами попередніх інстанцій позивачем заявлено до стягнення з відповідача 499, 33 грн. 3% річних та 8 770, 44 грн. пені.

Положеннями п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

За приписами ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно п. п. 25.3., 25.4. Договору за невиконання або неналежне виконання умов договору сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України. За несвоєчасне проведення розрахунків винна сторона сплачує іншій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє під час виникнення заборгованості, від суми, що підлягає сплаті, за кожен день затримки.

Як вбачається з матеріалів справи, судом апеляційної інстанції було здійснено перерахунок суми пені,згідно якого до стягнення підлягають 2 416, 64 грн., з чим також, погодився позивач (відзив від 17.03.2014року на апеляційну скаргу), а тому колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного господарського суду про скасування рішення місцевого господарського суду у зазначеній частині.

Відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи відсотки річних, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи те, що зобов'язання страховиків у разі настання страхового випадку зводиться до здійснення страхової виплати, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що таке зобов'язання є грошовим, і в разі прострочення його виконання настає відповідальність, передбачена ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, зокрема сплата боргу з урахуванням 3 % річних, а тому позовні вимоги, про стягнення 3 %, розрахунок яких перевірено судами, підлягає задоволенню.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що під час розгляду справи апеляційним господарським судом фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, апеляційним господарським судом вірно застосовані норми права, а доводи скаржника не спростовують законності прийнятого у справі судового акту.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками апеляційного господарського суду, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового акту не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Індіго" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.05.2014 року у справі № 910/19482/13 залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.05.2014 року у справі № 910/19482/13 залишити без змін.

Головуючий суддяІ.П. Ходаківська СуддіТ.Ф. Костенко О.В. Яценко